Марфа: А тепер Настьонько ми їх поздравим от души. Настя: Поздравляєм от души і желаєм щастя. Чтоби дружно жилі ві позаді ненастя.
Марфа: Ми как билі молоди поздравлєнья ми любілі.
Настя: Ох любіла Марфо я, шоб хвалілі всє меня.
Марфа: Помню я, як Митрофан меня птічкой називав. Говорил буду любить, на руках буду носить.
Настя: Ми как билі молодиє, Хвёдор мне дарил цвети. А тепер-то каково: не дождёшся от него.
Марфа: Ну і что ж тут говоріть, мне от дєток жизні сладка. Успєвай зові іх Надька, Аня, Маня, Ваня, Маша, Оля, Толя, Коля, Блаша.
Настя: Не говорі моя Марфуша, самой досталось іх не то. Приобретай 5 пар носков, 5 пар шубйонок, 5 плащей. О, сколько нужно ім вещей.
Марфа: Молодёж то какова, что поступкі, что дела. Раньше било внучка Свєта, можна то, і можно гето. А сейчас-то каково, нужно гето, нужно то.
Настя: А девчата не слихать. В платтях, як матрьошки. На квадратних каблуках, а які причоски!
Марфа: Молодьож какая стала, ми такого не відалі.
Настя: Все в макдональце сидят і морожено їдять!
Марфа: На Волині було як: собиралісь по хатах. Ну а тут всє в довгих ризах, в піца плейсах і чайнізах.
Настя: В бургер-кінгах засідают, кока-колу попивают і бросают туда льод, єщо каждий трубкою пйот.
Марфа: Ти в буфеті не бувала. Там береш всё что попало!
Настя: Всьо что хочеш?
Марфа: Сколько хочеш!
Настя: Я такого не відала, не слихала, не встречала.
Марфа: Молодьож-то распустилась і ходить уж разучилась. На тойотах, маздах, фордах, лімузінах, джипах, хондах!
Настя: В україні било як, все ходілі на ногах. Запорожец -- розкош вся. Бил одін на трі сєла.
Марфа: В нас-то с Митрохваном било: воз да рижая кобила. То на нєй ми круглий год на базар і на город.
Настя: Ой смотри, что там весіт?
Марфа: Где?
Настя: Он там.
Марфа: Так гето-ж гукрашеньє!
Настя: Як?
Марфа: Нинче модно стало так, начеплять штоби весело і сверкало і блестело.
Настя: Ну а музика такая, что меня совсем пугает. Єщо в жизні не слихала чтоби люді тaк ігралі!
Марфа: Ой Настьонко, то не то! То коробкі ті іграют, їми хлопці управляют.
Настя: І мою-то свадьбу гралі. Єё в хаті отмечалі. Музика приєхала: дві бандури вместе. Ну а слішно било їх только ліш невесте.
Марфа: Ой смотри, їдять торти, наготовили-то сколько: винєгрет, салат, хрусти, голуци, горєхов сколько.
Настя: А горехі не простиє, де ж такоє відано? Я один розбіть хотела: раздробівся, розкрошився і ніяк не соберош.
Марфа: У меня-то било як, двє капусти і бурак, а сварілі борща столько, что наєлісь всє вот так.
Настя: А женіх гляді сідіт, на невєсту как глядіт.
Марфа: І на нас смотрелі тоже, когда билі помоложе.
Настя: А невєста какова, словно роза розцвела.
Марфа: Помню я як Митрофан подарив мнє сарафан. Говорив носи-носи толькі больше не проси.
Настя: Ну а мне-то Хвёдор мой как-то лапті сплёл весной. Девочкі мої в восторге, ну і что-ж тут говоріть, не найдёш такіх просторних.
Марфа: Уж оканчівать пора, я голодна...
Настя: Как всєгда.
Марфа: Молодих ми поздравляєм, много щастя ім желаєм. І желаєм на послєдок, чтобі в іх семьє било больше наших дєток...
РАЗОМ: По колічеству вдвойнє.