Ти задрімав- і руки опустились,
І ось уже світильник ледве тліє...
Нічна довколa темрява згустилась…
До ранку вже не вистачить олії.
Були часи- вона текла рікою,
Аби лишень хотілося збирати,
Та ти тоді на все махав рукою:
Ще довго буде літо благодаті!
Були часи- вогонь горів яскраво,
Світильник твій був маяком в пустелі,
І багатьом просвічував дорогу
І не давав розбитися об скелі.
Були часи… якби їх повернути!
Куди поділось літо благодаті?
Порожні храми і всіма забуті, -
І масло вже потрібно купувати.
Світильник з часом починав кіптити
І дим часом їв перехожим очі,
Та пильнував ти, щоб не загасити
І не пропасти у темряві ночі.
І ось тепер олія закінчилась…
І опустились обважнілі руки…
Густа імла усе навкруг сповила…
Де ті часи?!!!” – кричить душа з розпуки.
“О, де тепер ті ріки благодаті?!!!
Де та олія, що текла рікою?
Та ж були мудрі, що могли збирати,
А я тоді на все махав рукою!…”
Душа ридала і стискалось серце
Від відчаю, безвиході і болю:
Де взяти, Господи, тепер Твойого масла,
Щоб дочекатись зустрічі з Тобою?
Часи змінились- обміліли ріки,
Усе, що мав- мов попіл все зотліло,
Я бідним став, злиденним чоловіком,
Нема за що тепер купить олії!
Світильник згас… що ж, Боже, буде далі?
Як я зустрінусь, Господи, з Тобою?
Чи ж так загину я у цій темряві?”-
Душа ридала з відчаю і болю…
Воно тече, дорогоцінне масло,
Дорогоцінна благодать Господня,
Чи робиш, любий друже, ти запаси?
Чи дбаєш про майбутнє ти сьогодні?
Бо завтра можуть двері зачинитись
І день останній тоді добре зважить,
Хто мудрим був, і дбав про Божу милість,
А хто в житті своєму легковажив.
Вага Господня- справді справедлива,
Суди Господні- істинні, суворі,
І як не стане в каганці оливи-
То можеш залишитися надворі!
Бо потім того вже часу не буде,
Щоби собі олію купувати,
Бо Сам Жених за Церквою прибуде,
А ми Його повинні зустрічати!
Ще нині Боже літо благодаті,
Іще тече дорогоцінне масло,
Не пропусти цей час, мій милий друже,
Для свого каганця зроби запаси!
