Мій добрий Боже, як Тебе чекаю?
Чи часом ще душа не знемогла?
Не опустились руки у відаю?
Чи до весілля є готова я?

“Ось, подивись!”
Та що ж це, милий Боже?
Це справді я?- Себе не пізнаю…
Чомусь байдуже серце, не в тривозі,
Не у чеканні, я неначе сплю…

І мій Жених, немов би відвернувся,
Не хоче слухати до Нього слів моїх,
А в серці мому оселилась думка:
Та якось буде, це ж не вже,- колись.

А де поділись друзі- їх немає…
О, Боже, як я ставилась до них?-
Часом не думаючи, я їх ображала,
І ображалася часом сама на них.

Де одяг білий? Де обличчя світле?
Чи до весілля приготована фата?
Тож до весілля ще два тижні залишилось…
А я усе байдужа і сумна.

Я майже з Женихом не розмовляла….
Мій, Боже, як я так могла?!
Я зовсім, зовсім вже не пильнувала,
А лише так, по течії пливла.

Тому-то і Жених мій любий
Від мене відвернув Своє лице-
Я у турботах про Нього забула,
Моя молитва- кілька слів і все.

Як повернути втрачене все, Боже?
Купити знову білий той віссон?
Збуди мене з байдужості, о Боже,
Ти прожени від мене лінь і сон!

Допоможи любов оту вернути,
Яка горіла в мені в перші дні,
Яка хотіла Всесвіт осягнути
Звістити правду всім на цій землі.

Допоможи знайти той мир з Тобою,
Щоб бачити Твоє святе лице,
Я дякую, що Ти мене ще любиш,
Що Ти до мене промовляєш ще.

Мій Боже, Ти навчи мене, Твій голос
Розпізнавать між сотні голосів,
Щоби зростала я, як повний колос,
І ти від мене дочекав плодів.

Щоб я чекала, в пильності, в тривозі,
Бо Ти вже скоро, Господи, прийдеш,
І у життєвій нелегкій дорозі
Свій погляд направляла до Небес.

---

---