Я хочу ще історію одну подарувати,
Як можна мир у серці завжди зберігати.
Її Діллоу Лінда гарно розказала,
А я вже як зуміла, то так й переказала.

В глухому закутку села,
Стояла хата бідна та мала.
В ній лісоруб із сином жив,
І часто на роботу в ліс ходив.

Великого багатства у нього не було,
Та заздрило йому усе село,
Бо білого коня він мав -
Такого красеня ніхто ніде не зустрічав.

Багатий пан до нього приїжджав,
Великі гроші за коня пропонував,
Але господар про таке і говорити не хотів,
Бо дуже вже коня свого любив.

- Хіба я друга вам свого продам?
Цими словами усіх людей він дивував.
Сусіди між собою про старого говорили
І навіть біля скроні пальцями крутили.

- Якби коня свого продав,
Не два, десяток коней би придбав.
Одного разу наш знайомий до стайні увійшов,
Але, о жах! Коня улюбленого не знайшов.

Коли сусіди про таке дізнались,
На власні очі побачить позбирались.
Та лісоруб у відчай не впадав,
І людям так відповідав:

- Ви кажете, що лихо до мене завітало,
Але ми знаємо так мало,
Ми бачимо лише один фрагмент -
Нема коня у цей момент.

Ніхто не знає лихо це, чи ні,
Лиш з часом зрозумію я події ці.
Сусіди в відповідь кивали йому: - Так!-
А в серці думали, що він дивак.

Вже кілька тижнів проминуло
У вічність швидко відійшло.
Аж ось, одного дня,
Господар побачив свого улюбленця - коня.

Як вгледів друга, то зрадів,
А кінь з собою ще табун коней привів.
Знайомі, як дізнались, знову позбігались,
І дуже випадку такому дивувались.


- От трохи часу і коней же можна приручити,
Й великі гроші заробити.
Сусіди діду говорили: - От так диво,
Таке-то щастя до тебе привалило.

Та чоловік їм знову каже: - Ось заждіть,
Ми бачимо не все, і в дану мить
Мій кінь додому повернувся,
За ним табун весь потягнувся,

Але добро це є, чи ні,
Поки що не відоме все оте мені.
Сусіди погодитись з ним не могли:
- Відразу видно: пощастило на цей раз тобі.

В господаря коня єдиний син зростав,
Й коней він об´їжджать почав.
Аж ось, біда в сім’ю прийшла -
Єдиний син упав з коня.

Собі він ноги поламав,
Не допомогою, а тягарем
Для батька свого став.
До лісоруба знову всі поприбігали,

- Ти правду говорив,-
Старому чоловікові казали:
- Пробач нам, бо, виявляється, ти був правий,
Коли таке нам говорив.

Та чоловік, як завжди їм відповідав:
- Життя своє у руки Божі я віддав,
А Він же наперед все знає,
Й мені потрібне всякчасно посилає.

А ж ось, ще кілька днів минає,
Й країна їхня війну розпочинає.
І, як відомо, чоловічу стать,
У військо почали збирать.

Односельчани знову заздрить діду почали,
Бо на війну у нього сина не взяли.
І гірко плачуть матері:
- Повернуться сини з війни живі,

Можливо, й ні. -
Велике надбання той має,
Коли у всьому Богу довіряє,
Він задоволеним завжди буває,

Бо всю надію на Нього покладає.


0 967

Нет комментариев

К сожелению еще никто не добавил комментарий к даному материалу

avatar
Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое. Каталог христианских сайтов Для ТЕБЯ