Стояла на горі хатина,
Від неї до струмка вела стежина,
А в домі, як відомо всім,
Що без води, ані туди, ані сюди.
Тому-то, чоловік до джерела ходив,
До хати завжди два відра води носив.
Ті відра на ослінчику стояли,
І між собою тихо розмовляли:
-Так, нелегке у нашого господаря життя,
Завжди на гору носити два відра.
Але господар не журився,
І на здоров’я не жалівся.
Він рано - вранці прокидався
І за роботу радо брався.
Спочатку брав він два відра
І біг по воду до струмка.
Швиденько потім умивався,
В молитві він до Господа звертався,
А Бог його не залишав,
Здоров’я, мудрість посилав.
І знову відра на ослінчику стояли,
Та й про життя - буття
Тихенько розмовляли.
Озвалося відро яке біля вікна стояло, І до відра, що від дверей, сказало:
- Господаря свого я поважаю,
Намарно воду я не виливаю,
Ти подивися, що в тобі
Немає майже піввідра води.
Відро те дуже засмутилося
І з дірки краплі, наче сльози, покотилися.
- Сумую я що дірку в боці маю,
І воду по дорозі розливаю.
Та чоловік розмову ту підслухав
І до відра він мовив: - Ось послухай,
Давно я знаю про проблеми ці,
Тому ношу тебе у правій я руці,
Бо квіти там я посадив,
Коли тебе я ніс, то їх полив.
Намарно воду ти не виливаєш,
Насіння квітів поливаєш. -
Отак і Бог, всю неміч в людях помічає
І через них Свою Він силу виявляє.
І ти, мій друже, не журися,
До Господа ти щиро помолися.
Не сильне, ані мудре цього світу
Причасне стало Нового Завіту,
Але Господь серця всі знає,
Кого Він хоче, того і вибирає.
