Ми йшли удвох. Дитячими ногами
Топтали трави, міряли сніги.
З реальністю ділилися казками.
Нам все було під силу й до снаги.
Ми йшли удвох. Ми, плачучи, сміялись,
Ділили навпіл ласощі й синці.
Ми мріяли, росли і сперечались,
Чи ще живуть різдвяні мудреці.
Ми разом вчились, шкодили, співали,
Одна одну тягли і вгору, й вниз.
З дитинства в юність впевнено долали
Одну дорогу, рідну аж до сліз.
Ми вірили в її благословення,
Її встеляли вірою в Христа.
Вона ж вела в доросле сьогодення,
Де розлучає нас омріяна фата.
Вже дві дороги ляжуть у майбутнє,
Секрети вже нестимеш не мені.
Вже не по нашій, по твоїй дорозі
Проскаче принц на білому коні.
Ми йшли удвох. Удвох ітимеш далі,
Разом нові нестимеш тягарі.
На двох любов, невдачі і печалі,
На двох думки й розмови до зорі.
Настало літо. Ще зелене збіжжя.
Але життя вже повниться зерном.
Ми разом йшли. Весільне ж роздоріжжя
Нові дороги стелить нам обом.
Нехай відтінки ніжної пастелі
Дороги наші вкрасять навіки.
Нехай вони ідуть, як паралелі,
На відстані сестринської руки.
