Я ангела бачив якось уві сні,
Ми мали розмову віч-на-віч одні.
Два серця крилатий мені показав,
Аби над подіями я міркував.

Побачив у образі двох я людей,
Історії різні — мов справжній музей.
І перше видіння постало таке,
Для мого сприйняття це було легке:

З’явилося серце любов’ю покрите,
Воно від початку для людства відкрите.
На захист відкинутим людям ставало,
Смертельні удари на себе забрало.

Про нього пророцтва звучали з небес,
Померши як агнець, у славі воскрес.
Смиренне, покірне, одне співчуття,
Те серце відкрило для всіх каяття.

І падшій Марії спасіння шукало,
Від натовпу злого її виривало.
І давши надію, простило гріхи,
Наповнивши радістю нові міхи.

У домі Закхея явило спасіння:
«Він син Авраама, прабатька насіння».
З тим серцем з’явилося нове життя,
У справах Закхея було каяття!

Розбійник засуджений поруч висів,
Учинене зло він розкрити зумів.
В той день йому місце надали в раю,
Гріховну натуру він визнав свою.

Те серце любов’ю святою палало,
Планету Земля з давнини зігрівало.
Сукупність всього досконалого в ньому,
Належало, знаю, одному Святому.

То істина справжня, дорога, життя,
Ті двері безсмертя ведуть в майбуття.
І ангелу я без вагання сказав:
«Людину, що мала той орган впізнав!

Ісус, наш Спаситель, був дуже подібний,
Натхнення являв у безвиході. Здібний
Прощати минуле. Підняти, обняти,
Великому грішнику поміч надати».

Побачив я нову картину, видіння,
Де було показане сильне падіння.
У центрі з’явилося серце розбите,
За роки прожиті гріхами розмите.

Нутро все відкрилось у світлі Святого,
Ну що хтось сховає від Бога лихого?
Неначе проміння рентгену пройшло,
Недобре, та все беззаконня знайшло.

Вся сутність недобрих відкрилась думок,
І справ беззаконних бурхливий струмок.
Прожите життя — наче кадри на плівці,
Один за одним, мов нелічені вівці.

Юнацтво безпечне і повне розваги,
Прожите даремно. Також без уваги
До ближніх людей та до рідних батьків,
Ярлик ненадійності чорний висів.

А далі вже зрілості кадри пішли,
Де словом ображені друзі сплили.
Я серце побачив у путах прокази,
Вказівки Люцифера стали накази.

Насупленість, гордість і підступ стояли,
Закритість, лукавство наверх все підняли.
Любов до багатства та слави виднілась,
І зрада Творцеві нікуди не ділась.

Перелюб, ненависть побачив високо,
А поруч дивилося заздрісне око.
Чимало ще бруду з’являлось у сні,
Ті кадри принесли моменти сумні.

Почав у думках я людину шукати,
Кому б серце грішне те зміг приписати.
Згадав про невдаху-сусіда Сергія.
А може це жінка криклива Надія?

Хоча це, можливо, ледача Світлана,
Також уявляв я скупого Богдана.
З’явився той ангел — і тут я сказав:
«Я власника серця цього відгадав:

Ледача, насуплена пані Світлана
При зустрічі ближнім моїм наче рана».
Та ангел, мовчавши, дивився у вічі.
«Світлана, Світлана!» — промовив я двічі.

«Те серце розбите належить не їй», —
Звернувся посланець в промові своїй.
«Ну що тут гадати? Скажи ти мені,
Чиє бачив серце розбите в крові?» —

Звернувшись до ангела, я запитав,
Хоч власника серця надалі шукав. —
«Чому ти мовчиш? Ну скажи же, чиє?»
У відповідь ангел промовив: «Твоє,

Твоє!» — він із смутком до мене звернувся,
І в голосі жалібний відгук почувся, —
«Господь доручив грішну сутність відкрити,
Бажання, мотиви, думки оголити.

Ти схожий до тисячі інших людей,
Які не відкрили для Бога дверей.
В своє задоволення щедро живеш,
І з гордістю пряму у пекло ідеш.

Про себе міркуєш, що віриш у Бога,
Та дуже широка у тебе дорога.
На троні у серці живе егоїзм,
Господь у вигнанні — сумний реалізм.

Ти вихід в Ісусі сьогодні знайдеш,
Якщо до хреста в покаянні прийдеш.
Про сутність гріховну Христу розкажи,
Смиріння велике в молитві візьми».

І миті тієї почав я тремтіти,
Мов кинуті мамою в темряві діти.
Побачив безвихідь сумного кінця,
Адже все життя я прожив без Творця!

Прокинувшись мокрий від страшного сну,
Я річ посягнув дуже добре одну:
Стежина вузенька ніяк не широка,
Людина відкрита для Божого ока.

Ніяку мерзоту не можна сховати,
Належить у себе постійно вникати.
У сповіді щирій Господь все прощає,
Від рабства гріховного дійсно звільняє.

У небо дорога одна — покаяння,
По вірі дається тобі оправдання.
Пильнуй, щоб багатство тебе не забрало.
Бо званих багато, а вибраних мало.

За тебе пролилась невинная кров,
У Сині явив Бог небесну любов.
Ісус у надії, мій друже, вмирав,
Бажання звільнити від пут щире мав.

Людина для Господа — скарб дорогий,
Бог хоче, щоб кожен із нас був живий.
Він хоче з алмазу зробить діамант,
З характером новим — ти справжній талант.

Євангельська звістка лунає сьогодні,
Хай будуть мотиви твої благородні.
Прийми, не ввагайся, той голос любові,
Оселі у небі давно вже готові.

Зійди на Голгофу і з Ним помолись,
Думками і серцем прямуй лиш у вись.

---

---