ТИ ЗАДРІМАВ...
Ти задрімав- і руки опустились, І ось уже світильник ледве тліє... Нічна довколa темрява згустилась… До ранку вже не вистачить олії. Були часи- вона текла рікою, Аби лишень хотілося збирати, Та ти тоді на все махав рукою: Ще довго буде літо благодаті! Були часи- вогонь горів яскраво, Світильник твій був маяком в пустелі, І багатьом просвічував дорогу І не давав розбитися об скелі. Були часи… якби їх повернути! Куди поділось літо благодаті? Порожні храми і всіма забуті, - І масло вже потрібно купувати. Світильник з часом починав кіптити І дим часом їв перехожим очі, Та пильнував ти, щоб не загасити І не пропасти у темряві ночі. І ось тепер олія закінчилась… І опустились обважнілі руки… Густа імла усе навкруг сповила… Де ті часи?!!!” – кричить душа з розпуки. “О, де тепер ті ріки благодаті?!!! Де та олія, що текла рікою? Та ж були мудрі, що могли збирати, А я тоді на все махав рукою!…” Душа ридала і стискалось серце Від відчаю, безвиході і болю: Де взяти, Господи, тепер Твойого масла, Щоб дочекатись зустрічі з Тобою? Часи змінились- обміліли ріки, Усе, що мав- мов попіл все зотліло, Я бідним став, злиденним чоловіком, Нема за що тепер купить олії! Світильник згас… що ж, Боже, буде далі? Як я зустрінусь, Господи, з Тобою? Чи ж так загину я у цій темряві?”- Душа ридала з відчаю і болю… Воно тече, дорогоцінне масло, Дорогоцінна благодать Господня, Чи робиш, любий друже, ти запаси? Чи дбаєш про майбутнє ти сьогодні? Бо завтра можуть двері зачинитись І день останній тоді добре зважить, Хто мудрим був, і дбав про Божу милість, А хто в житті своєму легковажив. Вага Господня- справді справедлива, Суди Господні- істинні, суворі, І як не стане в каганці оливи- То можеш залишитися надворі! Бо потім того вже часу не буде, Щоби собі олію купувати, Бо Сам Жених за Церквою прибуде, А ми Його повинні зустрічати! Ще нині Боже літо благодаті, Іще тече дорогоцінне масло, Не пропусти цей час, мій милий друже, Для свого каганця зроби запаси! | |
| |
Просмотров: 2180 | Комментарии: 1 | |
Всего комментариев: 1 | |
| |