ФІАЛКА
| Простий подарунок отримав якось від людини, Немов розмаїття веселки він став серед днини. Фіалка маленька в корзинці старенькій росла, Вона в моїм домі оселю для себе знайшла. Піднявшись угору в промінні всі сили черпала, Вологу життєву корінням з глибин доставала. Та запити більші до всього із часом росли, Нелегкі години вазону невдовзі прийшли: Фіалка почала корінчик свій глибше пускати, В надії що більше водиці буде споживати. Корзинка старенька вже стала для неї мала: Корінчику глибше зануритись вниз не дала. Повільно вазон подарований став засихати, І листя пожовкле невдовзі взялось обпадати. Вода вже ніякої ролі для нього не грала. Так шкода було — бо рослина ось так померала. Листок за листком я із сумом в сміття викидав, Хоч біль за рослину серденько моє турбував. Та що врешті міг цій фіалці тендітній зробити? Не маю я хисту й знання біля флори ходити! А час не стояв — і місяці швидко минали, Благі перспективи вже серце моє покидали. Та якось у гості дівчина одна завітала. «Спасай цю фіалку», — із ніжністю тихо сказала. — Пробач, але цього робити я, пані, не вмію, Спасти це творіння від смерті постійно волію. Можливо підкажеш як меч нищівний відхилити, Фіалку малу до життя в повноті відновити? — Потрібна негайно поживна, родюча земля, І горщик поширший, щоб вся поміститись змогла! Ще б сонця побільше, бо флора його полюбляє, Як зробиш ці речі — фіалка воскреснути має! Невдовзі ходили по ринку, дві речі шукали, І горщик з землею для квітки удвох вибирали. Покупка сподобалось, радісно було мені! Як добре що в світі є друзі і ми не одні! Земля з мінералами в горщику квітку чекала, Дівчина так чуйно коріння з корзинки виймала. Так! Нова місцевість рослині була до вподоби: Забула минулі страждання, всі болі, хвороби. Невдовзі фіалка почала уся зеленіти, Листочки з’явились нові — мов любії діти. Водою без хлорки тендітну уже поливав, Мов той садівник біля гарної квітки стояв. За місяць з’явилися перші маленькі бутони, Мов ті діаманти — прикраса малої корони. Пройшло двадцять днів. І фіалка в красі всій цвіла — Три квітки чудові тендітна рослина дала. Одна за одною з’являлися новії квіти, З рослиною разом могли ми години радіти! Небесне світило промінням рослину плекало, Теплом королеву квартири малу зігрівало. Ось п’ятий вже місяць фіалка невпинно цвіте: Для ока предмет насолоди жаданий дає. Так радісно серцю історію давню згадати, І друзям праобраз в подіях життя передати. Улюблена квітка нагадує серце людини, І те що ми маємо в ньому у різні години. Все добре, життя — подарунок із неба, від Бога, Це світла і чиста у задумі неба дорога. Якщо ж про Всевишнього ми в суєті забуваєм, Невдячність та гордість цим вчинком Творцю виражаєм! Як наслідок — серце душевне невдовзі зав’яне, І добре приносити людям мерщій перестане! І хоч я живий та духовність без Бога вмирає, І плоду духовного годі шукати — немає! Безводна пустеля де змії одні, скорпіони, Там духів нечистих вирують страшні легіони! Та варто змінити для серця духовну поживу, І мати дитячую віру просту, терпеливу. Живої водиці потоки у серце впустити, Знов хочеться з радістю в святості Богу служити! Духовні плоди мов ті квіти людей пригортають, Характер Ісуса у погляді, діях вбачають. Ліхтар, що горить, не можна ніяк заховати, Тому естафету належить удаль передати. То ж знайте про те що із серця потоки життя, Пильнуйте, аби не завести його в небуття. Воно — мов зіниця, опіки всякчас потребує, Чутливе, бо ж голос Спасителя з радістю чує. Любов, мир і радість, терпіння та віра, надія — Кінцева мета для людини, завершена дія. Тому нам належить зусилля всякчас прикладати, Щоб серце смиренне водою життя наповняти. Господь повертає людині загублений рай, Нам вибір дано — ти стежину вузьку вибирай! Кінцева мета — це плід Духа Святого набути, І голос Всевишнього в різних обставинах чути. Повіривши в людство Господь свого Сина віддав, Щоб доступ завжди, любий друже, до милості мав! Людина без Бога ні кроку ступити не може! Та знаю одне — що лиш віра тобі допоможе! | |
|
| |
| Просмотров: 2545 | Комментарии: 1 | |
| Всего комментариев: 0 | |