БЕРЕЗА (ПРИТЧА)
| Історію хочу повідати вам. Як пильний учасник усе передам. І словом правдивим буду називати Гріхи всі, яких нам завжди уникати. Шкода, що подія була у святих, Шкода, що неправда живе серед них. Та врешті не дивно — так завжди було. Язик — гострий меч, все від нього пішло. Береза струнка біля річки росла, Піднялась угору — на зріст чимала. Стояла обабіч прекрасних озер, Ніхто із людей її велич не стер. Любила сусідів, любила поля; В ній жилка поваги до ближніх була. Схилялась додолу, віталася чемно, Для жителів місць тих це було приємно. Відома в місцевості рідній тій стала, Прекрасне завжди в кожній днині шукала. Розкішне гілляччя вабило око, Навряд чи було їй колись одиноко... Та якось пан Вітер туди завітав, Рослинність усю того дня сколихав. Березу легенько убік нахилив, А потім біленьку таки відпустив. Ліворуч берези стояв очерет І думав про себе, що він як букет. «Ви чули новину? — сусідів спитав, — Як вітер березі гілляччя пом’яв». «Коли? І це правда?!», — цікавість піднялась, В сусідів болота якраз проявлялась, — «Детально, будь ласка, повідай нам все, Корисно це знати, бо ж плід принесе». Колючка суха очерету сказала: «Як добре що річ цю сьогодні я взнала. Ви чули? Ви чули?..» У даль понеслось, Про дерево біле умить рознеслось. «Березу високу хлопчина шукав, Я бачила гілля для бані ламав. Ножем їх відрізав, як шкода її. Ох, вредні ці хлопці — як діти малі!» Колючка домашнім та ближнім сказала І думала правда вустами звучала. Хтось з ближніх фантазію бурную мав Подумавши трошки, від себе додав. Продовжив роботу знайомих своїх, Свій витвір донести для публіки зміг: «Ви в курсі останніх подій, о, панове? Я маю для вас повідомлення нове! Великі учені взяли експертизу, Зібрали малий оберемочок хмизу. Березі гілляччя ножем шматували. «Лиш стовбуру жити», — мужі приписали». Новину цікаву бур’ян підхопив, Почутим із ранку до вечора жив. Йому закортіло всю річку зібрати І похорон з плачем гучним влаштувати. Наш лідер усе із промови почав Та й з жалем слова до присутніх сказав: «Нещастя березу на днях посягло, Мов меч невгамовний без стуку ввійшло. Я бачив як трактор гаком зачепив, Зелену красуню ривком підкосив. Із стовбура столик на кухню зробили, Гілляччя зелене для бані возили. Коріння — для дослідів та в експертизу, А ще назбирали великий віз хмизу. Пеньок до музею столиці віддали, «Береза звичайна», — знавці підписали. Влаштуєм померлій хвилину мовчання, Адже перед смертю терпіла знущання! Ми пам’ять про неї будем шанувати, Героїв із листям нам слід пам’ятати!» Аж раптом з тополі гілляка зірвалась, В бур’ян наче блискавка та направлялась. Потужним ударом усе зруйнувала І шансу піднятись промовцю не дала. Високий досвідчений дуб міркував: «Напевно, бур’ян сам Господь покарав За серце лукаве, любов до пліток, За всю пустоту — це важливий урок... Я бачу далеко березу чудову, Їй вітер небесний співа колискову. Біленькій ще довго рости і радіти, Їй раді озера, їй раді і квіти...» Мій друже, подумай сім раз як сказати, Можливо, не варто про ближніх питати. Хтозна як сприймуть ту допитливу мову, Хтось зробить плітки і пустить їх знову. Вночі хтось потоки гіркі виливає, Якби ти лиш знав, як та жертва страждає... Як сон стороною страждальця обходить, Натомість неспокій у розум приводить. У когось ти настрій удень відібрав, Удару у спину словами завдав. Комусь ця неправда піднятись мішала, Можливо людині життя поламала! Подумай про те, якщо жертва мовчить, А що коли Бог її сам захистить? Неправда до тебе назад повернеться, Нелегко тобі у той час доведеться. Мій друже, я прошу в брехні зупинись! Назад, у минуле, своє озирнись: Тобі Бог простив всі провини й гріхи, Невже в Єрихон знову будеш іти? Ми взяті у спадок небесний, святий, Бог хоче, щоб ти був для нього живий. Нехай же Господь свій народ врозумить, Шукай правди неба — і Вічний навчить. Будь мудрий в житті та для Церкви старайся. На зустріч з Творцем кожний день сподівайся. Від серця бажаю всіх благословінь. Будь мудрий в усьому, мій любий. | |
|
| |
| Просмотров: 3374 | Комментарии: 1 | |
| Всего комментариев: 1 | |
|
| |
