ДВА СЕРДЦЯ
| Я ангела бачив якось уві сні, Ми мали розмову віч-на-віч одні. Два серця крилатий мені показав, Аби над подіями я міркував. Побачив у образі двох я людей, Історії різні — мов справжній музей. І перше видіння постало таке, Для мого сприйняття це було легке: З’явилося серце любов’ю покрите, Воно від початку для людства відкрите. На захист відкинутим людям ставало, Смертельні удари на себе забрало. Про нього пророцтва звучали з небес, Померши як агнець, у славі воскрес. Смиренне, покірне, одне співчуття, Те серце відкрило для всіх каяття. І падшій Марії спасіння шукало, Від натовпу злого її виривало. І давши надію, простило гріхи, Наповнивши радістю нові міхи. У домі Закхея явило спасіння: «Він син Авраама, прабатька насіння». З тим серцем з’явилося нове життя, У справах Закхея було каяття! Розбійник засуджений поруч висів, Учинене зло він розкрити зумів. В той день йому місце надали в раю, Гріховну натуру він визнав свою. Те серце любов’ю святою палало, Планету Земля з давнини зігрівало. Сукупність всього досконалого в ньому, Належало, знаю, одному Святому. То істина справжня, дорога, життя, Ті двері безсмертя ведуть в майбуття. І ангелу я без вагання сказав: «Людину, що мала той орган впізнав! Ісус, наш Спаситель, був дуже подібний, Натхнення являв у безвиході. Здібний Прощати минуле. Підняти, обняти, Великому грішнику поміч надати». Побачив я нову картину, видіння, Де було показане сильне падіння. У центрі з’явилося серце розбите, За роки прожиті гріхами розмите. Нутро все відкрилось у світлі Святого, Ну що хтось сховає від Бога лихого? Неначе проміння рентгену пройшло, Недобре, та все беззаконня знайшло. Вся сутність недобрих відкрилась думок, І справ беззаконних бурхливий струмок. Прожите життя — наче кадри на плівці, Один за одним, мов нелічені вівці. Юнацтво безпечне і повне розваги, Прожите даремно. Також без уваги До ближніх людей та до рідних батьків, Ярлик ненадійності чорний висів. А далі вже зрілості кадри пішли, Де словом ображені друзі сплили. Я серце побачив у путах прокази, Вказівки Люцифера стали накази. Насупленість, гордість і підступ стояли, Закритість, лукавство наверх все підняли. Любов до багатства та слави виднілась, І зрада Творцеві нікуди не ділась. Перелюб, ненависть побачив високо, А поруч дивилося заздрісне око. Чимало ще бруду з’являлось у сні, Ті кадри принесли моменти сумні. Почав у думках я людину шукати, Кому б серце грішне те зміг приписати. Згадав про невдаху-сусіда Сергія. А може це жінка криклива Надія? Хоча це, можливо, ледача Світлана, Також уявляв я скупого Богдана. З’явився той ангел — і тут я сказав: «Я власника серця цього відгадав: Ледача, насуплена пані Світлана При зустрічі ближнім моїм наче рана». Та ангел, мовчавши, дивився у вічі. «Світлана, Світлана!» — промовив я двічі. «Те серце розбите належить не їй», — Звернувся посланець в промові своїй. «Ну що тут гадати? Скажи ти мені, Чиє бачив серце розбите в крові?» — Звернувшись до ангела, я запитав, Хоч власника серця надалі шукав. — «Чому ти мовчиш? Ну скажи же, чиє?» У відповідь ангел промовив: «Твоє, Твоє!» — він із смутком до мене звернувся, І в голосі жалібний відгук почувся, — «Господь доручив грішну сутність відкрити, Бажання, мотиви, думки оголити. Ти схожий до тисячі інших людей, Які не відкрили для Бога дверей. В своє задоволення щедро живеш, І з гордістю пряму у пекло ідеш. Про себе міркуєш, що віриш у Бога, Та дуже широка у тебе дорога. На троні у серці живе егоїзм, Господь у вигнанні — сумний реалізм. Ти вихід в Ісусі сьогодні знайдеш, Якщо до хреста в покаянні прийдеш. Про сутність гріховну Христу розкажи, Смиріння велике в молитві візьми». І миті тієї почав я тремтіти, Мов кинуті мамою в темряві діти. Побачив безвихідь сумного кінця, Адже все життя я прожив без Творця! Прокинувшись мокрий від страшного сну, Я річ посягнув дуже добре одну: Стежина вузенька ніяк не широка, Людина відкрита для Божого ока. Ніяку мерзоту не можна сховати, Належить у себе постійно вникати. У сповіді щирій Господь все прощає, Від рабства гріховного дійсно звільняє. У небо дорога одна — покаяння, По вірі дається тобі оправдання. Пильнуй, щоб багатство тебе не забрало. Бо званих багато, а вибраних мало. За тебе пролилась невинная кров, У Сині явив Бог небесну любов. Ісус у надії, мій друже, вмирав, Бажання звільнити від пут щире мав. Людина для Господа — скарб дорогий, Бог хоче, щоб кожен із нас був живий. Він хоче з алмазу зробить діамант, З характером новим — ти справжній талант. Євангельська звістка лунає сьогодні, Хай будуть мотиви твої благородні. Прийми, не ввагайся, той голос любові, Оселі у небі давно вже готові. Зійди на Голгофу і з Ним помолись, Думками і серцем прямуй лиш у вись. | |
|
| |
| Просмотров: 2093 | Комментарии: 1 | |
| Всего комментариев: 1 | |
|
| |
