А час іде... із батьківської хати
Піде у другу хату молода,
І будуть вже востаннє проводжати
Її дівочі, радісні літа.
Розлуки час завжди сльозу навіє,
І біль чутливим смутком затремтить.
По рідній і протоптаній стежині
Ти підеш сестро з дому назавжди.
А мати із молитвою, сльозою
Свою дочку в життя благословить
Тією материнською рукою
Що перший крок заставила ступить.
А потім вже упевнено і сміло
Сама ступати стала по землі,
А мама вже молитись тебе вчила
І сама молилась зливши море сліз.
Звичайно, що на долю її гірку
Прийшло не мало горя і біди -
Все за дітей. О, люблячий Владико,
До тих молитов прислухайся Ти.
Натруджені та добрі, ніжні руки,
Що ласку випромінюють свою,
Знімають біль і тяжкі муки -
Ти поцілуй матусеньку свою,
Що всі літа дівочі, неповторні
Про тебе піклувалася щодня,
І ось тепер вона тебе востаннє
Тебе за той поріг сьогодні поведе.
Звичайно, ти не раз прийдеш в цю хату
І рідну маму ніжно обіймеш,
І доброго, турботливого батька,
І всіх, кого ти тут найдеш.
Ти завітаєш в дім не раз - багато,
Але не так все буде як колись:
Віднині в їх сім’ї тебе не стало,
Бо новий дім у тебе появивсь.
І ти повинна щиро і з любов’ю
Ввійти в їх хату і сім’ю,
Щоб погляд ясний, ніжне тепле слово
Про доброту засвідчили твою.
А в незабутніх згадках про дитинство,
Про юність, що щасливо прожила,
Тепер постане образом незримим
Та хата, що на окраїні села.
І стежка рідна, вивчена тобою,
І шум весняних перших лепестків.
І рідний дім, і рідне батька поле,
І кожен подих твій і крок.
Ти не сумуй. Такий наш сестро уділ!
Ти попрощайся з юністю в цей час.
Ці довгі дні свої прожиті
Ти пригадаєш мабуть ще не раз.
І батька свого, й материні руки
Ніколи ти сестричко не забудь!
І очі рідні в час твоєї розлуки,
І слово, що проводило у путь.
Нехай сім’я твоя щаслива буде,
Хай Бог тебе благословить,
Щоб колосом наповнювалась нива
А дім життям і радістю дзвенів.
