ДЕРЕВЦЯ
| Одного разу два монаха дерева посадили, І Богу виростить їх доручили. Один із них щодня Отця прохав, Щоб сонце і тепло послав. І Бог їх щедро посилав. А потім про дощі молився, Та й знову, Бог із відповіддю не барився. Отак і про вітри він Господа прохав, І Бог його бажання усі задовольняв. Та все ж одного дня, Не стало у монаха деревця. Засохло й далі не росте, Не зрозуміть йому, Чого спіткало його лихо це. А в іншого монаха дерево росте, Й плодами навіть вкрите все. Тому у нього перший так питає: - Чому ж у мене дерева немає? Я кожен день у Господа прохав, І всі умови йому для росту Він посилав. - Та другий каже: - Знаєш я, Усе віддав до рук Його Творця, Адже Йому я довіряю, Й зростити саджанця прохаю. Він краще знає, що йому потрібне Для росту і життя є необхідне. Тому Він дерево зростив, Щоби плодами з нього усіх я пригостив. Отож, я Господа прохаю, І так в молитві промовляю: - Усі думки, слова й діла Ти, Боже, знаєш, Й мені потрібне всякчасно посилаєш. Я все своє життя Тобі лиш доручаю, А Ти до неба доведеш, - Оце я добре знаю. | |
|
| |
| Просмотров: 1880 | |
| Всего комментариев: 0 | |