І до відра, що від дверей, сказало:
- Господаря свого я поважаю,
Намарно воду я не виливаю,
Ти подивися, що в тобі

Немає майже піввідра води.
Відро те дуже засмутилося
І з дірки краплі, наче сльози, покотилися.
- Сумую я що дірку в боці маю,

І воду по дорозі розливаю.
Та чоловік розмову ту підслухав
І до відра він мовив: - Ось послухай,
Давно я знаю про проблеми ці,

Тому ношу тебе у правій я руці,
Бо квіти там я посадив,
Коли тебе я ніс, то їх полив.
Намарно воду ти не виливаєш,

Насіння квітів поливаєш. -
Отак і Бог, всю неміч в людях помічає
І через них Свою Він силу виявляє.
І ти, мій друже, не журися,

До Господа ти щиро помолися.
Не сильне, ані мудре цього світу
Причасне стало Нового Завіту,
Але Господь серця всі знає,
Кого Він хоче, того і вибирає.