Як хочеться про це сказать,
Засвідчити хоча би в вірші.
Про Божу милість, благодать
У людях тих, що й в малім вірні.

Почну цю розповідь з того,
Що юнка в домі проживала
І був достаток у батьків,
Ніщо грози не віщувало.

А юність набирала сил,
Пора для мрій і для кохання.
Та пустка у душі була…
І стала юнка християнкою.

А ворог тут же відомстив
І в уділ взяв рідного тата.
«Не смій заходити у двір,
Бо розтерзаю так, як вовк ягнятко.»

Сидів в тюрмі, як «штунда» чоловік
І часто турбувала й жінку влада.
А батько, ставши, дідом постарів,
Та дочки залишивсь безпощадним.

І бабці матері не раз він говорив:
«Хай знає, як розводити бідноту»
Та внука старшого все ж пожалів
Й прийняв в свій дім на кілька років.

Як не хотілось сина віддавать.
Але хворів…а в хаті лиш нестатки.
Бувало хліба не було по кілька днів,
Одна картопля на столі і ячна каша

Був випадок такий у їх житті:
Після канікул скоро дітям в школу.
А в домі ні олії, ні муки…
Та хвилювало інше – прать ні в чому.

Упала на коліна вся в сльозах
І довго Господу молилась.
«Нічого не бажаю у цей час,
Та зроби так, щоб хтось приніс, хоч мило.»

Прокинулась ранком, вийшла в двір,
Аж зирк: на східцях два кусочки мила.
Незнає й досі хто-то їх приніс –
Чи хто з людей, чи Ангел з неба скинув.

І знову спогади…і холодно й тепло.
Стоїть в хатині на молитві.
Вже кілька днів, як хліба не було.
А Бог другій сестрі говорить: «Швидко

Вставай і їдь, скінчивсь в подруги хліб,
А в неї ж дітки дрібні і маленькі,
А ти в безпечності на тапчані лежиш.»
Купила хліба й подалась швиденько.

Та все цікаве попереду ще.
Захворів чоловік…Зібрались на молитву
Й за зцілення молились всі разом.
«Що ж Бог сказав?» - тут запитав пресвітер.

Було відкрито будувати Дім
Молитви…Хто ж почне і з чого?
Сестра подумала: корова є і кінь.
І вирішила продавать корову.

Лиш тільки думка ввечері прийшла,
А вранці уже люди на порозі.
«Можливо в вас є порося, а чи теля,
Чи на забій здати не хочете?»

Пішла покірно у сарай.
Відкрила двері. А за нею діти…
«Невже корову, мамо віддасте?»
Найменшому – четвертий рочок лише.

«Скільки даєте?» - запросила «півтори».
«Ні, жінко, не дамо таких вам грошей,
Хоч бачимо, що є у вас нужда.
Ось – тисяча і триста й сімдесят. Усі ці гроші.»

Згодилась. Діток обняла
Й пішла і з ними тихо в хату.

А через день «дитячі» принесли.
Піднявся чоловік…і стали звозить
Каміння на фундамент, шлак, пісок.
Ні, не машиною, а власне не підводі.

А Дух Святий сказав: «До батька йди,
Вклонись низенько і скажи: «Вас бачить хочу.»»
А батько вслід: «Чого зайшла у двір?»
- «Я тільки вас і маму бачить хочу.»

І тричі так: ішла і виганяв.
А потім серце наче надломилось…
-«Візьми, стара, і дай мішок муки»
І привезли, і вкинули у сіни.

Як плакала тоді над тим мішком,
Здається наче голос надірвала.
А потім три мішки ще цукру дав.
І серце кам’яне із плоті стало.

Яку любов Господь тоді вложив
У душу батька. Що раніш була понура.
І взявся він заготовляти ліс
На Дім Молитви дуже ревно й щиро.

Ось так із Савла ставсь Павло…
І почали самі копать фундамент:
Дружина й чоловік – всього лиш вдвох.
А на обід: картопля в мундирах й каша без сала.

Підмоги не просили ні в кого,
А тільки в Господа в молитві на колінах.
А люди наглядали лиш за тим…
Аж ось з’явилися і стіни.

Казали: «Поміч попросіть
Хоч за кордоном, як не хочете в общинах».
Та тут приїхали четверо братів
І стали до роботи вони сміло.

А потім другі, треті…і пішло.
Тепер стоїть новісінький будинок,
Самий красивий на усе село.
То Дім Молитви зведений по вірі.

Хотілося б засвідчити іще
Про Богом визначену їй і мужу міру.
Найменший син хворів…і помирав,
І так разів зо три, або чотири.

А потім була праця і труди,
Як посилав Господь в веліннях Духом
Їх навіть за кордон…Але вони
Там зберегли «чистими» серце й руки.

Герої віри. Я їх так назву.
Провів їх Бог через своє горнило.
Та в труднощах змогли вони встоять,
Бо сам Господь в серця вселяв їм віру.