Пишу тобі, мій любий друже
з далека, з близька в нікуди.
Я за тобою скучив дуже,
але не квапся ти сюди.

Мені тут дуже одиноко,
хвилини мов роки пливуть.
Я тут зудумався глибоко
Куди ж це люди всі ідуть?

Живуть, не думають вмирати,
Вмирають просячи пожить.
Нема чого тобі втрачати
задумайсь друже хоч на мить.

Живий ти думаєш? Ти - мертвий!
Живим ти будеш, як помреш.
Прошу тебе не будь упертий.
Життя ж ти двічі не живеш...

А друга смерть тебе чекає.
Війна з Життям така запекла.
Навік в вогонь тебе сховає
і ти не виберешся з пекла.

Мені так страшно, без омани.
Цей крик і плач, нестерпна біль.
Я мрію, щоб на свіжі рани,
мені насипали вже сіль.

Ці муки тут не описати.
Завжди вогонь, смола і лава.
Ну як же вічно так страждати?
Ну як звела рука лукава?

Здається завжди, що за мить
в диму, в ті сірці задихнуся,
та тіло далі все горить
і я в ті лаві там топлюся.

І тут мілярди є таких,
усі кричать, ревуть і стонуть.
Це місце грішників земних.
Та в лаві душі ті не тонуть.

Про те, що далі в глибені,
біля самісінького дна.
Писати страшно аж мені.
картина там така страшна...

Це за гріхи моя відплата,
за те що так мене манило.
Стояв Ісус біля Пилата,
та я не вірив, це і вбило.

Не вірив в Сина, у Життя,
а Він чекав, просив, молився.
Та я не вірив в це буття.
І що від Духа Він вродився.

Мене кидає думка в жах,
що вічність тут моя пройде,
а Бог любові в небесах
сюди до мене не прийде.

Це перший лист до тебе друже.
Тобі я більш не напишу.
Не йди до пекла так байдуже.
Шукай Ісуса я прошу.

Лиш з Ним знайдеш, чого шукаєш.
І в щасті вічно будеш жить.
З Ісусом ти не заблукаєш,
надія в пеклі не згорить.

Ну все прощай, немає слів.
Запамятай, війна запекла.
Надіюсь ти все зрозумів
P.S. Лист з самого пекла.

---

---