МАМУ БЕРЕЖІТЬ!
Зеленіє жито, пахне літо,
Трави тихо в полі шелестять,
Ніч на землю розпускає віти,
І вкладає замлю спочивать.
Стихло все, лиш чути ненароком,
Соловейка дзвінкого в саду,
А на небі місяць білобокий
Лічить зорі на Чумацькому шляху.
І здається, спокій землю огортає,
І дрімає теплая земля,
Все село солодко засинає,
Лиш не в хаті на краю села…
Та хатинка вже давно схилилась
До самої матінки-землі,
Наче дівчина, там зажурилась
Білая калина на дворі.
Небо чисте сяють ясно зорі,
Та лише не очі ті сумні,
В тих очах бринять сльози прозорі,
Капають і тонуть у землі.
Як любила мати свого сина.
Тільки зичила йому добра,
Та хіба вона у тому винна,
Що могила її вчора забрала?
Було це в вівторок, рано-вранці,
Син тоді з похмілля рано встав,
І шукав свій порятунок в чарці,
Як дзвінок його потурбував.
Голос був сусідки баби Люби:
«Твою маму, сину, Бог забрав…»,
Ще щось говорили інші люди,
Але він уже не дочував.
Серце замерло, в очах враз потемніло,
Стало холодно і страшно в одну мить…
Як його душа тоді боліла…
Ще й сьогодні досі так болить.
Поховали матінку єдину.
«Молода така, а вже в могилу полягла»,-
Хтось сказав, і дав останні гроші сину,
Може з жалості, а може із добра.
Всі розбіглися, зостався сам хлопчина,
Вже не той, який раніше був,
Плакав цілий вечір на могилі,
Тільки голос мами вже не чув.
І пливе його життя, як на картині,
Як він свою маму зневажав,
Все згадав, усе продумав нині,
Коли чорний день в житті настав.
Часто мамі словом душу ранить,
А бувало навіть і таке, -
Обізве її, а чи обманить,
А іще із дому утече.
Ну, а мати, так його любила,
Тільки все найкраще - все йому,
Передачі слала свому сину,
Все що мала – те все одному.
Син не їхав, місяці спливали,
Ну, а мати, передачі шле,
Ті всі гроші друзі пропивали.
А вона надіється і жде…
Вже й хатинка бідна похилилась,
Стріха в хаті раз у раз тече,
І стара криничка розвалилась…
Не приїде, не подасть своє плече…
Так роки летіли, аж до нині,
А сьогодні серце у сльозах,
Хочеться кричати на могилі,
Хочеться вернути все назад…
Не шанують діти своїх рідних,
Любих, дорогих батьків своїх,
Вже коли буває надто пізно –
Думають тоді вони за них.
Поцілуй та пригорни матусю свою,
Бо ж вона тобі життя дала,
І заради тебе, дочка, сину,
Твоя рідна мамочка жила!
Нет комментариев
К сожелению еще никто не добавил комментарий к даному материалу