Поезія - це шлях за горизонти мрії,
Це місячна неходженна дорога.
Це як у колосі слова - зернини зріють,
Як неземного дотик до земного.

Поезію, як скарб, рівняють до хлібини,
І розбавляють нею будні сірі...
Але як мало на земних стежинах
Захоплених поезією віри.

Поезія молитв, єднання з вічним Богом,
Поезія захмарного польоту,
Коли з душі не рими рвуться вгору - стогін
Хвали й подяки Богу - Саваофу.

Це Він, Поет - Творець вселенського масштабу,
Затримував любов Свою в Голгофу.
Він взяв моє єство, помноживши на Себе,
І сотворив живі людинострофи.

І ти, колись пропащий, а тепер - невинний,
З душі зірвавши стопудові гирі,
Стоїш новонароженно під небом синім,
Окрилений поезією віри.

---

---