Якоїсь днини поруч біля дому,
Де юності роки мої пройшли,
Я пережив душевний біль і втому,
Ці речі вже в минуле відійшли.

Там вишенька угору підіймалась,
Їй рік від роду був, а може два.
Так стрімко гіллям в небо простягалась,
Я так радів, що вишенька росла.

Якось до нас під’їхала машина,
Землі для грядки тонни привезла,
А за кермом байдужая людина
Пустого місця поруч не знайшла...

Так колесо машини без розбору
Наїхало на деревце мале,
І гілля те, що вже піднялось вгору,
Здалось мені з лиця землі зітре.

Боліло серце за мале творіння,
Що понівеченим лишилось вмить.
Хто знав про плач, про вишеньки боріння?
Душа у дерева також болить.

Та чим зарадить дереву людина,
Його зламали, скривдили в той день.
Важка була в житті моєму днина:
З’явився смуток і забрав пісень.

А час ішов. Втім деревце піднялось,
Його Творець любов’ю воскресив.
І паростків багато показалось.
По милості Бог сильний відновив.

Весна, прийшовши, ніжно огорнула,
Проміння сонечка теплом плекало.
І яблуня до себе пригорнула,
Небес світило ніжно утішало.

Пройшли роки, і дерево крислате
Стояло як ознака воскресіння,
І на червону вишню так багате
Сприйняло від Творця благовоління.

Сьогодні вишня має пишну крону,
Минулі дні — історії лиш слід.
За пережите деревом корону
Творець надів її, дав дивний плід.

Як часто ми до вишні так подібні,
Усім далекі, змішані з землею.
Як часто ми нікому не потрібні,
Покинуті між стежкою й ріллею.

Та Бог поламані серця зціляє,
Любов Творця до нас не має меж.
Він — Батько, про дітей своїх дбає
І пам’ятає Бог про тебе теж.

Надійтеся завжди, коли самотні,
Коли вас друзі зрадили в житті,
Коли проблем земних навколо сотні,
Коли ви переможені й пусті.

Любіть людей, в яких закриті очі,
Любіть і навіть ваших ворогів,
Любіть Христа, бо ж у останні ночі,
Перемогти гріх світу Він зумів.

Черпайте лише в Бозі віри сили,
Шукайте в Ньому спокій для душі.
Згадайте, що ви з Вічним пережили,
«Любіть Христа!» — слова небес прості.