Створив Бог людину, щоб в щасті жила
І славу приносила Богу сповна
Та люд збунтувався і став на диби
І в серці людей щезли Божі сліди
У місті трудилась в сім’я вчителя
Й була в них дочка на славу батьків
Про Бога не знали в оселі оцій
І держава так вчила своїх вчителів
Слухняною була дочка у батьків
Та враз щось змінилась у дівчині цій
Очам їй відкрилося інше життя
Не це де зневага і гордість страшна
Нема там горілки вина і сварні
Сусіди там лагідні добрі й прості
Ще люди такі не стрічалися їй
Батьки ж її були безбожні тоді
Так часто сміялись вони з Божих дітей
Наповнені зла й безбожних ідей
Та їхні сусіди не зважили на це
А вдячно світилося їхнє добре лице
Сусіди любили Ісуса Христа
Що всім хто прийде, дарував він життя
Він Бог триєдиний могутній над все
До того створив Він усе що живе
І бачила дочка чудні ці дива
Як в злагоді мирі жила ця сі’я,
Як часто приходять до них молоді
Щоб Богу принести хвалу і пісні
Вона загорілась бажанням таким
Побути хоч раз із народом отим
Що радість приносить в очах мов зорю
Пізнати хотіла дорогу оцю.
І ось у зібранні вона християн,
Відкрив їй Господь що цей світ є обман
Віддала життя своє Богу вона
І рада спасінням додому пішла
Прийшла і сказала матусі своїй
«Покаялась я у зібранні оцім»
Що значить покаялась де ти була ?
Хіба ти не знаєш що то якась тьма?
Ні якого Бога ні яких ідей
Ти більше не підеш до поганих людей
Ти нас вчителів до позору звела
У лютім шаленстві кричала вона.
Уперше побачила маму таку
В такому шаленстві розбурхану всю
Та в грудях своїх не відчула страху,
Що стала на чисту дорогу святу.
Христос по страждав то страдатиме і ти
І я залишуся з оцими людьми
Я хочу в зібранні ходить християн
Який би не був у батьків моїх план.
Та план свій здійснила вже скоро вона
Як тільки дочка на зібрання пішла
У хату товстенну палку внесла
І пити із мужем вино почала.
На плитці у неї варився ще борщ
Розмірено стукав в віконці дощ
Відкрилися двері і в хату ввійшла
Весела щаслива зібрання дочка.
І тут злий вогонь спалахну вся у ній
У люті роздерла дочку як той звір
Каструлю з борщем у хватила в злобі
І на голову вилила дочці своїй.
Із зойком страшним, що наповнив весь дім
Додолу упала дочка як той звір,
Як те, деревце, як зацвіла весна,
А з маминих рук йшов суд палача.
І палицю взявши, що в хату в несла,
Ще довго дочку нею била вона.
І так на знущавшись знеможена в край,
Спати пішла діяв п’яний угар.
Дочка не притомна лежала в крові
Збігали години, батьки спали собі
Так Бог не забув своє юне дитя
І знову її повернув до життя.
У муках зібравши всі сили свої
Вона поповза по холодній землі,
Ще трошки, ще трошки. «О, як доповзти,
Щоб десь порятунку для себе знайти?»
А дощ не втихав, вітер бив у шибки
Розбурханим гіллям дерев рвав листки
І дівчині легше ставало тоді
Як дощ прикладав їй компреси свої.
«Мій Боже, Ісусе дай сили хоч трішки,
Щоби доповзти до хатини сусідки…»
І знову у без пам’ятство впала вона
Та вже на порозі в сусіда була.
В хатині сусіда почули той стук
Й подумала: «Хто це в негоду таку?»
Поглянь-чоловіка просила вона
Та той відповів: «Може гілка товкла»
Пройшло скількись часу і знову той стук
Тепер чоловік скоро шльопанці взув,
Пішов до дверей відчинив і жахнувсь
Дівча не притомне побачив він тут.
Лежало скривавлені струйки текли,
А він собі слова не міг віднайти
Що має робити, і як поступить,
Хто ж міг бузувірство страшне це зробить?
І що були сили на поміч побіг
Благав лікарів, щоб спішили скоріш
Завила машина зірвалась у ніч,
А він все благав: « О скоріше, скоріш!»
Спасителю вчуй ти благання мої
Я прошу, благаю врятуй її ти
Один Ти все бачив, Один Ти все чув
Бо свідком знущанням над нею Ти був.
Тобі, свою душу вона віддала
І всім серцем любила Христа
Та ворог з терпіти образи не зміг
Знущався з дівчати, як міг і хотів.
«Швидка» враз примчала, дівчатко взяли
Та вирвати в смерті вони не змогли
Всі свої сили, й знання приложили
Та юне дівча залишилось без сили.
Всі свої уміння доклали та ні.
Дівча у без тямі лежало німій.
Багато зусиль, ніч в тривозі пройшла
Та ось раптом очі відкрила вона.
Всі разом зітхнули дяка Христу.
Тепер ми вже знаємо історію всю.
Та дівчина лікаря лиш попрохала
Папір в нього чистий, і ручку узяла,
Спливали хвилини писало дівча
А потім під клятву віддало листа
«Лиш тільки тоді прочитаєте ви,
Як тіло моє покладуть до труни»
Взяв лікар лиса, слово дівчині дав
І з болем у серці його заковав
Бо знав, що хвили остались її,
Стояли тому безпородні й німі
Був похорон, зібраний натовп людей
Прийшли й вчителі, повні нових ідей
Встав лікар із болем той аркуш розкрив
І побачив таке, що чуть сам не з умлів
Просило дівча не винити батьків
У смерті її, бо пробачив їм
Прощали усе, як Христос був простив
Бо знало, що ворог їм очі закрив
Бо це сатана забрав в неї життя
То в Бога тепер буде жити вона
І просить батьків щоб до Бога прийшли
І серцем Христа щоб вони прийняли.
Немов остовпіли стояли батьки,
А люд, що зібрався обливався слізьми
Як жаль, що скінчилося юне життя
Чекали усі від батьків каяття.
Та враз мужній зойк розірвав тишину
І мати упала на дочку труну
-О, доню я винна, не знаю що дію прости
Я хочу дитино шляхом ти, що ти йшла іти.
Тужили батьки обливались слізьми,
І Христа в своє серце вони прийняли
Побачили правду, що є в християн
Відкрився очам їм страшенний обман.
Зернятко зросле, дало плід на землі,
І знову до Бога йшли душі нові,
Несли вість Христову на цілій землі
А ворог в знемозі куса пазурі.
