Тут хтось помолився і руки поклав, -
І скочив з постелі каліка;
Там шторм бушував, - хтось до Бога позвав, -
І сталася тиша велика.

«От віра у них!» - каже більшість людей,
Завваживши певні таланти,
А поряд неявні для наших очей
Щодня ходять віри гіганти.

Це ті хто довірився Богу сповна:
Це мати з дитям-інвалідом;
По подих останній з ним буде вона –
Не здасть в інтернат і не піде.

Любов відчайдушно топитиме лід,
І витіснить гіркість подяка.
Це – в вірі тривалість десятками літ,
Вагоміш вона за ознаки.

Це той, кого рідні зреклися по тім,
Як вибрав між ними і Богом,
Залишив положення, статок і дім
Й тримається твердо дороги.

Це ті, хто оплакують рідних своїх,
Що в рабстві гріха пропадають,
І може побачать аж в вічності їх,
Та вірою не знемагають.

А в дні, що живем, в дні безладдя й спокус,
В часи зневажання святині,
Міцну треба віру, щоб в шторм, в землетрус
Встояти на Божій твердині.

Почати свій шлях із Христом на хресті
І в небі його довершити…
Так, друзі! Найбільшої віри в житті
Людині потрібно, щоб жити.