ВЖЕ ОСТАННІ ПРОМІНЧИКИ ДЕННОГО СВІТЛА ЗГАСАЮТЬ
| Вже останні промінчики денного світла згасають,
І в затишних домах тут і там засвітились вогні. А я думаю: скільки людей, що щоденного хліба не мають, Що життя доживають, як перст, в цілім світі одні. Скільки треба не те, щоби щастя без міри, А щоб тільки тоді, коли зовсім вже сил не стає, Хтось з увагою і співчуттям в серці щирим Просто руку поклав на зігнуте під горем плече. Кожен з нас на землі і наш внутрішній світ - неповторні! Людям дуже потрібно, як серце від болю щемить, Щоби хтось, той, хто повний терпіння, добра і любові, Просто вислухав їх, по забувши про себе на мить. Щоби хтось поділяв в простоті їх біду і удачу Не з-за винагороди, що матиме на небесах, - Але з серцем відкритим, не вміючи жити інакше, Бо Христос є Господарем в серці у них, і в словах, і в ділах. Я так часто людей зустрічаю, яким так потрібно Небагато уваги, краплю лиш теплоти й доброти, Краплю проявів дружби, визнань і підтримки краплину, - І розквітнуть вони, наче квіти в ранкові часи. Все коротша дорога життя, скоро вже й день загасне... Випромінювать дай мені, Боже, любов на ходу! Я в дорозі й спішу, - а так в світі багато нещасних, - Й тим шляхом, що пройшла, я ніколи вже більш не пройду! | |
|
| |
| Просмотров: 2011 | Комментарии: 1 | |
| Всего комментариев: 1 | |
|
| |
