Було це в селі - так розказують люди,
В той час коли сонце нистерпно пекло,
Горячі жнива починалися всюди,
І вийшли на поле жінки за село
Одна з них помітела враз над хатами
Димок підозрілий далеко в селі
Горить - простогнала вона зі сльозами
І сердце від жаку стиснулось її
Ниначи щось чула стривожина мати
Душею було невимовло сумна
Чи то не моя загорілася хата?
Промовила раптом ледь чутно вона
Покинула серп і помчала я вітер
На серци безмирно їй тяжко було
Нічого в той час не хотіла на світі
А тільки скоріше скоріше у село.
Її босі ноги стирпня пробивала
І піт заливав її очи сумні
Летіла як пташка і небо благала
І терпло від роспочу тіло її
Так, хата горіла. Її бідна хата
Вогню не могли погасити ні як
І вбігла у вогонь не вагаючись мати
І з криком розлуки, і з жахом в очах
Здавалось вона відійшла вже у вічність
Здавалось що жертвою стала вогню
Та вийшла вона, пригортаючи міцно
До себе заплакану доньку свою.
Вогонь обпалив матиринскії руки
Та дочка живою була на руках
І сльози від щастя чи ще від розлуки
Стояли в глибокіх жіночих очах
Пробігли роки... Мати вже постаріла
І якось промовила дочка її
Соромлю людей що такі обгорілі
І чорні до того-ж щей руки твої
Заплакавши гирько, їй мати сказала
Тобі я зробила усе що могла
Ці руки... Я ними тебе врятувала
А ти їх не ціниш дитино моя.
Так часто бувае і в нас Християни
Тих рук, що спасли нас, не цінемо ми
Тих рук, що на себе взяли наші рани
Соромимось часто лиш перед людьми.
Як би ми в той час могли бачити Того
Хто спас нас від смерти, о як Він скорбить.
Давайте ж почнем свідкувати про Бога.
Давайте почнем Його рани цінить.
Хай очі Господні сумними не будуть
І руки зневаженими за добро
Давайте за те що безмежно так любить.
Покірними будемо слову Його.
Амінь.
